Вітерець-пустунець

Вітерець-пустунець

Війнув осінній вітер, своїм махнув крилом,

надумав подивитись: а що там -- за селом?

Уже пожовкло поле, і сад, і ліс, і луг,

мов золотистим килимом все вкрилося навкруг.

Над лугом пролетівши, заглянув у садок,

щоб бджілок перевірити, чи в них смачний медок

Чи яблука налиті, який в них аромат,

чи груші соковиті вродились для малят.

Із саду він подався до лісу навпростець.

Такий непосидючий пустунчик-вітерець.
Почухав вовку спину, погладив зайцю ніс

й до їжачка у нірку сміливець наш заліз.

Роздмухав йому шубку із гострих голочок

бо хто ж іще це зробить? Колючий там бочок !

Продерся через хащі, через ярок стрибнув

і зовсім незадовго уже у лузі був.

Кожнісіньку травинку голубив - цілував,

росинки - намистинки з них тихо поздував.

Попестив ніжно квіти, тополю причесав,

вербі плакучій коси зелені розплітав.

На гілці калиновій пташину розбудив

і заспівати пісню для себе попросив.

Маленький соловейко невпинно щебетав...

А вітерець, втомившись, тихенько задрімав.